Гайдайчук Віктор Іванович народився в с. Бобрик Врадіївського району Миколаївської області. З 1954р. по 1958 р. навчався у Балтському педагогічному училищі, у 1967 р закінчив Миколаївський державний педагогічний інститут ім. В.Белінського (спеціальність – учитель математики та креслення). У 1959р. призначений старшим піонервожатим Маякського дитячого будинку Красноокнянського району Одеської області., у 1959р. – завідуючим і учителем Семихатської початкової школи, у 1960р. – директором восьмирічної школи ім.Карла Маркса. Потім працював учителем математики у Кузнецівській школі. Грав на баяні, гарно співав, керував шкільним хором.
…Я підросла, і настав час прощання з безтурботним життям. Матуся одягнула на мене шкільну форму і разом з батьком повела до школи. Коли на святковій лінійці ми розповідали віршики, то всі сміялися, а ми не розуміли чому.
Наша перша вчителька Поліна Володимирівна повела нас до класної кімнати. Як там було гарно! На стінах висіли різнобарвні картинки, а над дошкою – портрет Т.Г.Шевченка…
Мені дуже подобалася вчителька, яка була для нас другою мамою. Пригадую випадок, який запам’ятався мені на все життя. Якось узимку було дуже холодно, і нас раніше відпустили додому. А батьки ще не прийшли. І ось Поліна Володимирівна одягла всіх своїх першокласників і розвела їх по домівках. Вона не хотіла, щоб ми захворіли, і піклувалася як про своїх власних дітей… Федоренко Тетяна
Сергій Якович народився 1 вересня 1956 року в с. Кузнецове. Закінчив 8 класів і вступив до Миколаївського училища культури. З 17 років працював художнім керівником сільського будинку культури. У школі проводив уроки музики. Чудово грав на баяні і співав. Завжди усміхнений і привітний, співчутливий і доброзичливий, з прекрасним почуттям гумору - таким пам'ятають його учні і колеги.
У 1977 році Людмила Михайлівна закінчила Київський державний педагогічний інститут іноземних мов. Була активним учасником художньої самодіяльності, за майстерно зіграну роль голови колгоспу у п'єсі "Фараони" була нагороджена поїздкою в Угорщину. Людмила Михайлівна була душею педагогічного колективу, цікавилася кулінарією.
Ми всі не вічні. Час проходить
І забира від нас поволі
Життя, що квітне ще і родить,
Як та пшениченька на полі.
Вона завжди була такою:
Неначе й без турботи,
Без відпочинку і спокою
Вона «горіла» на роботі.
Навчала, думала, творила,
Неначе вчора – ось сидить…
Потім знялася, полетіла…
Чому? Навіщо? Все мовчить…
Вона на небі хай спочине,
А наша пам'ять збереже,
Що їй належить, те нетлінне,
Що не повернеться уже.
Анна Зажерило
Чомусь шалений темп нашого життя часто заважає ближчому спілкуванню, і ми не встигаємо сказати один одному теплі, щирі слова, просто подякувати, привітати, зробити такий потрібний телефонний дзвінок. Я теж спізнилася (але, як кажуть, краще пізніше, ніж ніколи): думала написати в газету, привітати з ювілеєм і розповісти про людину, яку, напевно, знає кожен учитель нашого району, та й не тільки вчитель. Це моя колега, на жаль, колишня, вчителька німецької мови Кузнецівської школи Клочкова Раїса Михайлівна, яка так рано пішла з життя.
Її життєвий шлях не був легким та безхмарним. Дитя війни, закінчивши педагогічний інститут у Кіровограді, потрапила працювати у звичайну сільську школу. Спочатку сім'я з маленькими дітьми проживала у підсобному приміщенні школи, потім переселилася у своє житло. А далі — як у всіх нас — робота, робота, робота... Деякий час Раїса Михайлівна працювала директором школи, більше 40 років успішно навчала школярів німецької мови. Учитель вищої категорії, ветеран праці, старший учитель, орденоносець. Її учні багато років поспіль займали призові місця в районних, захищали честь школи в обласних олімпіадах. Завжди ввічлива, коректна, стримана, готова допомогти молодшим колегам. А ще любляча жінка, мати, бабуся. Разом з чоловіком вона виховала хороших дітей, які продовжують педагогічну династію Клочкових.
Учні пам'ятатимуть її як знаючого педагога, строгого, вимогливого і справедливого, колеги — як прекрасного спеціаліста, майстра своєї справи. У більшості учнів, які закінчили нашу школу, у вузах ніколи не було проблем з іноземною мовою. На перший погляд, здавалося, що вона дуже серйозна людина, але при ближчому знайомстві можна було помітити її хороше почуття гумору, останнім часом — розчуленість і сентиментальність. Вона ніколи не скаржилася на життя, погане здоров'я, не була на лікарняному. Особисто я вдячна Раїсі Михайлівні за підтримку і увагу, за те, що вона дала міцні знання моїм дітям, можливість доньці успішно навчатись на факультеті іноземної філології.
Шкода, що Раїса Михайлівна вже ніколи не прийде до стін рідної школи, не запро¬понує свою допомогу, не поцікавиться нашими турботами. Та про таку людину залишиться світла і вдячна пам'ять у серцях учнів, колег, односельців.
А. Зажерило
Віктор Іванович народився в м. Прилуки Чернігівської області. Там же навчався у школі, де займався класичною боротьбою і спортивною гімнастикою. Закінчив Київський педагогічний інститут.
Почав свою трудову діяльність у Макарівській школі-інтернаті (Київська обл.), де працював фізруком, продовжив – у Київському трамвайно-тролейбусному управлінні. У 70-і роки працював директором у Тарасянській, Згурівській школах-інтернатах, у Першотравневій школі, заступником директора з виховної роботи у Первомайській школі-інтернаті - (1977-1995 р.р.)
З 2000 року по 2011 рік працював директором у нашій школі. У 2002 році йому встановлено кваліфікаційну категорію «Спеціаліст I категорії».
Його нагороджено медаллю «Ветеран праці», грамотами райдержадміністрації.
Своєю гордістю вважав таких учнів: Цикоша Віктора, Федоренко Анну, Шевченко Юлію, Синькович Дмитра, Корінну Євгенію.
А ще він писав вірші
* * *
Встает заря вечерняя
Над речкой голубой.
Прохладен ветер северный,
А мне тепло с тобой.
Веселая и грустная
Всегда ты хороша,
Как наша песня русская,
Как русская душа.
Встань же, доню,
Досить спати.
Подивися у вікно.
Там сніжиноньки лапаті
Вже проснулися давно.
Дід Мороз приніс до хати
Нам ялиноньку крислату:
І зелену, і рясну,
І високу, і струнку!..
* * *
Тарасе!
Встань на Чернечій горі,
Встань, подивися
На неньку свою – Україну.
В ній ти побачиш
Босу дитину
Під плетеним тином
У рваній свитині…
Мамо, послухай,
Як плине Дніпро…
Мамо, послухай,
Як ніжно шепоче трава
На схилах старого Дніпра.
Мамо, послухай –
Почуєш, як юність твоя
Тихо над річкою плине
Й ворушить спогади мрій,
Чистих дитячих надій…
* * *
Рідна мамо моя,
Любов материнська твоя
Зігріває дітям серця,
Світить їм яскравим вогнем,
Ніби великий маяк,
До батьківського дому
Вірно вказує шлях.
Знай же, мамо моя:
Як тебе я люблю
І усмішку ніжну твою,
Очі твої голубі,
Вічно вони молоді…
* * *
Не спится генералам по ночам:
Им как забыть войны прошедшей раны?
Не надо быть гуманным к палачам,
Ведь к людям палачи-то не гуманны…
Но палачам так хочется войны,
Так хочется весь мир поработить.
Но пусть же знают: у моей страны
Есть силы, чтоб мир этот за щитить.
Стоит одиноко березка
На склоне уральской горы.
Ветер таежный колышет тревожно
Кудрявые ветки твои.
Куда ж ты взобралась, березка моя?
Зачем ты пришла на отвесный склон?
Вокруг оглянись – ведь подруга твоя
Осталась у дубков, прикрывшись могучей листвой…
Ганна Федорівна народилася в селі Кузнецове. Пішла в перший клас школи імені Карла Маркса у 1950 році, середню освіту здобула у Доманівській СШ. У 1964 році вступила до Ізмаїльського державного педагогічного інституту на факультет педагогіки і психології початкової освіти.
З 1965 року працювала в Кузнецівській ЗОШ вчителем початкових класів. Любила співати, активна учасниця художньої самодіяльності, неодноразово була нагороджена грамотами.
У 1980- 2000 р.р. очолювала профспілкову організацію школи, піклувалась про соціальний добробут своїх колег та працівників школи. За період роботи у неї було 16 випусків ( це більше, як 200 учнів). Особливо пишалася такими учнями, як Клочков Владислав, Марчишин Світлана, Кожуленко Олег, Фокша Юрій, Щедрова Інна, Зажерило Анна,Федорова Анна, Зажерило Сергій та ін.
Марчишин Людмила Михайлівна народилася 12 січня 1947 року у с. Володимирівка Доманівського району. У 1966 році закінчила повний курс середньої школи при радгоспі імені 25 Жовтня. У 1961-1972 рр навчалася в Одеському державному університеті ім. І.І. Мєчнікова (спеціальність: філолог, викладач української мови і літератури).
З 1967 р. працювала вчителем німецької мови у 8-річній школі імені К.Маркса, з 1971 р. – вихователем групи продовженого дня, з 1987 р. – учителем української мови і літератури, географії. Людмила Михайлівна вела географічний гурток, любила уроки географії, вивчала топоніми Доманівського району. У 1999 р. вийшла на пенсію за вислугою років. У 1986 р. нагороджена Грамотою облвно, за багаторічну сумлінну працю – медаллю «Ветеран праці».
Після виходу на пенсію полюбляла займатися вирощуванням нових городніх культур, постійно цікавилася новинками насіння. Також до інтересів Людмили Михайлівни входили народні методи лікування, якими вона ділилася з сусідами.
У пам’яті учнів та колег залишилася доброю та світлою людиною.
Клочков Володимир Петрович народився у 1944 році в с. Іванівка. Навчався в Фрунзенській середній школі, в Одеському державному університеті ім. І.І.Мечникова (з перервою на військову службу), де здобув спеціальність учителя української мови та літератури. Енергійний 19-річний юнак почав працювати вчителем, викладав російську мову. Потім вступив до Московського заочного педагогічного інституту (спеціальність - учитель історії й суспільствознавства). 40 років віддав учительській справі. Він організував гурток політінформаторів, політклуб «Романтика». Нагороджений грамотами райвно, облуно, значком "Відмінник народної освіти", а найперше - любов'ю своїх численних учнів.
Був неабияким спортсменом - під час служби в армії отримав перший розряд з волейболу, прекрасно грав у футбол, виступав на змаганнях районного та обласного рівнів, виховав любов до футболу та хокею у свого сина, навіть назвав його на честь хокейного воротаря Владислава Третяка. Крім того, більше 20 років Володимир Петрович провів на аматорській естрадній сцені, володів упізнаваним ліричним тенором, мав хороше почуття гумору.
Світлий спомин про Володимира Петровича назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, любив, поважав, хто з ним працював, кого він навчав.
Благодійна акція "Коробка тепла"
Національний проєкт "Цікава фізкультура-2.0 Перезавантаження»
Усі НовиниЛистопад 2024 | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|
П | В | С | Ч | П | С | Н |
1 | 2 | 3 | ||||
4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 |
Курій В.М.
2016-02-12 17:38:15Хвала і честь Вам, педагоги, що не забуваєте тих, хто поруч з Вами жив, працював, хто ділив з Вами і радощі і біди.А сьогодні їх поруч немає -пішли в небуття. Ви заслуговуєте поваги....